Дві війни Юрія Бондаренка. І одна незмінна позиція — захищати Україну
Юрій Бондаренко — вчитель із села Ковтунове на Сумщині. У 18 років він пройшов війну в Афганістані. Повернувся додому, закінчив педагогічний інститут, десятиліттями навчав дітей у сільській школі.
Здавалося б — мирне життя, заслужений спокій.
Але у 2014 році Росія знову принесла війну. Юрія мобілізували до лав Національної гвардії. Шостка, Слов’янськ, бойові чергування, артилерійські обстріли — він знову став на захист держави.
У 2022-му, коли почалося повномасштабне вторгнення, він не шукав виправдань. У 56 років Юрій знову пішов на фронт — боєць 153-го батальйону тероборони.
Шосткинщина, Бахмут, Харківщина, Лиман, Красногорівка. Міські бої, FPV-дрони, артилерія — зовсім інша, набагато жорсткіша війна.
У 60 років його демобілізували. Але боротьба не закінчилась.
Юрій збирає кошти для підрозділу, купує матеріали для укріплень, допомагає з автомобілями для фронту, постійно на зв’язку з побратимами.
Ця історія — не про вік.
Вона про відповідальність. Про вибір. Про людей, завдяки яким ми досі маємо країну.
Сьогодні Україна знову потребує тих, хто готовий стати на її захист.
Якщо можеш тримати зброю — вступай до лав ЗСУ.
Якщо не можеш — підтримуй армію, волонтерів, підрозділи.
Україна вистоїть лише тоді, коли кожен зробить свій крок.
